Торги в провадженні у справі про банкрутство: проблеми теорії та практики – Selepey, Volkovetsky & Partners

Торги в провадженні у справі про банкрутство: проблеми теорії та практики

14 Травня 2020

Практика застосування торгів зростає з кожним роком у найрізноманітніших сферах суспільних відносин – як публічних, при реалізації державного та комунального майна, так і приватних. Водночас норми про укладення договорів у такий спосіб на законодавчому рівні практично відсутні, що закономірно негативно впливає на практичну сферу відносин.

 

На сьогоднішній день існує значна кількість відмінних одна від одної процедур проведення торгів залежно від сфери їх застосування: 1) торги у виконавчому провадженні; 2) приватизаційні торги (при продажу державного і комунального майна); 3) земельні торги; 4) торги при реалізації предмета іпотеки; 5) торги при реалізації майна неплатоспроможних банків; 6) комерційні торги (продаж власного майна приватних компаній); 7) торги у процедурі банкрутства тощо.

 

Так, у статті 650 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) закріплено право укладати договори на аукціонах, яка водночас відсилає до інших нормативних актів, якими повинні встановлюватись особливості укладення цих договорів.

 

До цього зводиться і норма частини 4 статті 656 ЦК, згідно якої до договорів, укладених на торгах, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

 

Таким чином, положення ЦК обмежуються закріпленням права укладати договори на торгах (аукціонах) та жодним чином не розкривають їх зміст.

 

Щодо продажу майна боржника в провадженні у справі про банкрутство, то він регулюється безпосередньо Кодексом України з процедур банкрутства (надалі – КзПБ) та Порядком організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженим постановою КМУ від 02.10.2019 р. № 865 (надалі – Порядок).

 

Проте КзПБ та Порядок, так само як і ЦК, не надають відповіді на питання, яка правова природа торгів та як вони співвідносяться з договором купівлі-продажу.

Чи є торги правочином?

Вищі органи судової влади, за відсутності законодавчого регулювання, приходять до висновку, що торги є різновидом договору купівлі-продажу, який оформляється актом про проведення торгів, що складений за їх результатом. Як приклад, така позиція викладена у постанові ВС від 19.03.2020 року у справі № 569/3563/17:

 

«З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

 

А акт про проведення, який складений за результатами торгів, стосується оформлення правового результату торгів, наслідком яких є виникнення цивільних прав та обов`язків, у зв`язку з чим торги є правочином у розумінні статті 202 ЦК України.»

 

Думка про те, що торги є правочином, оскільки за результатом їх проведення відбувається перехід права власності на майно, зустрічається досить часто, проте від цього не стає більш переконливою.

 

Повертаючись до теорії цивільного права, перш за все, дамо відповідь на питання, чи є торги правочином.

 

У класифікації юридичних фактів (фактів реальної дійсності, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин) правочини відносять до юридичних актів.

 

Юридичні акти передбачають цілеспрямовані, вольові дії учасників цивільних правовідносин, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки за волею осіб. Серед них розрізняють кілька самостійних видів: правочини, акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, рішення суду.

 

Проте у деяких випадках для виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин необхідна наявність не одного, а кількох юридичних фактів, їх сукупності, у такому випадку йдеться про юридичний склад.

 

Аналізуючи КзПБ та Порядок, можна виокремити окремі стадії (етапи) торгів. Першою із яких є розміщення інформаційного повідомлення про проведення електронних торгів; після чого слідує реєстрація учасників торгів; проведення електронних торгів та оформлення їх результатів протоколом.

 

Як приклад, ще на стадії оголошення про проведення аукціону у замовника (ліквідатора) виникають обов`язки: відобразити повну та достовірну інформацію в оголошенні, повідомити про проведення аукціону боржника, забезпечити можливість ознайомитися з майном за його місцезнаходженням, забезпечити проведення аукціону у визначений строк, що свідчить про вчинення одностороннього правочину.

 

Цивільному праву відомі приклади вчинення одностороннього правочину у вигляді оголошення – публічної обіцянки винагороди, що створює обов`язки виключно для особи, яка його здійснила, та є підставою виникнення позадоговірних зобов`язань.

 

Разом з цим, як зазначено у пункті 73 Порядку, аукціон є процедурою визначення його переможця. Саме на етапі проведення аукціону визначається його переможець, який у результаті набуває право на укладення з ним основного договору (право це виникає як наслідок вчинення правочину).

 

Таким чином, здається більш доцільним віднести торги до групи юридичних складів із послідовним накопиченням елементів, які можуть визнаватися недійсними за аналогією з правочинами, проте не є тотожними їм за змістом.

Укладення договору з переможцем торгів

Інше питання, на яке варто дати відповідь, коли саме укладається договір купівлі-продажу з переможцем торгів. Це питання стає особливо доречним, оскільки КзПБ, на відміну від ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не містить жодної норми, яка передбачала б його укладення.

 

Зокрема, підставою для видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна на торгах та державної реєстрації права власності, згідно статті 87 КзПБ, є лише два документи:
• протокол про проведення аукціону;
• та акт про придбання майна на аукціоні.

 

Таке оформлення договірних відносин подібне до передбаченого Порядком реалізації арештованого майна, згідно якого також не передбачається укладення письмового договору купівлі-продажу, а свідоцтво про придбання нерухомого майна видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги.

 

Саме відсутність вимоги укладати звичний договір купівлі-продажу стало поштовхом для судів прийти до висновку, що акт про проведені електронні торги і є договором купівлі-продажу.

 

Можна припустити, що такий же підхід чекає і торги, проведені при реалізації майна боржника в справах про банкрутство, у зв’язку із чим хотілось би заздалегідь вказати на його недоліки.

 

З аналізу КзПБ та Порядку можна прийти до висновку, що на етапі проведення торгів учасники по черзі звертаються до продавця з офертами, причому кожна наступна відрізняється від попередньої більш високою ціною. Такі, свого роду, переговори закінчуються, коли нові оферти перестають надходити. Цей факт фіксується шляхом оголошення переможця, що є одночасно акцептом — прийняттям оферти з найвищою ціною.

 

Саме з моменту оголошення переможця виникає взаємне зобов’язання: обов’язок покупця сплатити запропоновану ним ціну (стаття 85 КзПБ) та обов’язок продавця передати майно покупцю протягом 3 днів після сплати ціни (стаття 87 КзПБ).

 

Зміст вищевказаного зобов’язання свідчить про укладення договору купівлі-продажу. При цьому ні протокол, яким оформлюються результати аукціону, ні акт, складений після повної сплати запропонованої покупцем ціни не є договором, а лише докази його укладення. Сам же договір укладається в усній формі в момент оголошення переможця.

 

Очевидно, що правочини з юридичною особою належить вчиняти в письмовій формі, а ті, предметом яких є нерухоме майно – нотаріально посвідчувати, як це передбачено статтями 208-209, 657 ЦК. Однак із самої суті правовідносин випливає, що норми КзПБ установлюють виняток із загальних правил та надають право укладати договори на торгах усно.

 

Складення ж та підписання акту про придбання майна на аукціоні, тобто після повного виконання договору купівлі-продажу покупцем, є волевиявленням продавця щодо передання проданого майна у володіння покупцю, а не оформленням договірних відносин купівлі-продажу. Аналогічна позиція викладена у постанові ВП ВС у справі № 910/5640/16 від 19.06.2018 щодо реалізації арештованого майна на торгах, процедура яких подібна до передбаченої КзПБ та Порядком.

 

Момент переходу права власності

Щодо моменту переходу права власності на продане нерухоме майно, то відповідно до частини 4 статті 334 ЦК він визначений днем державної реєстрації права власності у встановленому законом порядку.

 

На практиці може виникнути ситуація, коли право власності на майно зберігається за продавцем, незважаючи на укладений та виконаний договір купівлі-продажу. Проте такий власник не має права розпоряджатися проданим майном, оскільки воно є предметом виконаного зобов’язання.

 

До дня державної реєстрації права власності покупець також не має права розпоряджатися цим майном, оскільки не є його власником, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК (особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна).

 

Як уже зазначалось, відповідно до частини 3 статті 87 КзПБ, підставою державної реєстрації права власності та видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є:
• протокол про проведення аукціону;
• та акт про придбання майна на аукціоні.

 

Водночас відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для видачі свідоцтва та реєстрації права власності на придбане на аукціоні майно необхідно надати такі документи:
• акта про передання права власності на придбане майно,
• протокол про проведення аукціону,
• засвідчений організатором текст договору, вказаний в оголошенні про проведення аукціону.

 

Вимога надавати текст договору для видачі свідоцтва свідчить про неприведення у відповідність Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нормам чинного КзПБ, а відсутність письмового договору купівлі-продажу може бути підставою відмови нотаріусом у видачі свідоцтва та реєстрації права власності на майно.

 

Тому, здається, має сенс, у доповнення до вимог КзПБ, укладати письмовий договір купівлі-продажу з переможцем аукціону, поки з Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не буде виключено вимогу про надання тексту такого договору.

***

Отже, з метою надання правильної оцінки правовідносинам, які виникають у процесі реалізації майна на торгах, варто чітко розмежовувати власне торги – як складний багатоетапний процес, покликаний сприяти укладенню договору на найбільш вигідних для продавця умовах, та сам договір купівлі-продажу – як єдину підставу переходу права власності на майно.

 

Так само варто розмежовувати і договір купівлі-продажу – який відтепер укладається усно в момент визначення переможця, протокол – яким фіксуються результати торгів та акт – як засвідчення волевиявленням продавця щодо передання проданого майна у володіння покупцю.