SVP виграла практично безнадійну справу щодо повернення компанії-банкруту цінних активів у Харкові – Selepey, Volkovetsky & Partners

SVP виграла практично безнадійну справу щодо повернення компанії-банкруту цінних активів у Харкові

24 Травня 2022

«Селепей, Волковецький і Партнери» успішно завершила складний довготривалий проєкт щодо відновлення права власності компанії-банкрута на нерухомість у Харкові. Клієнт не міг повернути свої активи протягом 10 років.

 

Ще 15 лютого 2022 року юристи SVP виграли у Верховному Суді ключовий судовий спір у цьому проєкті, а вже у травні з’явився повний текст відповідної постанови Верховного Суду.

 

У цій справі адвокати нашої фірми партнер Андрій Селепей, радник Назар Білоцерковець та юрист Єлизавета Савенко надавали правову допомогу збанкрутілій компанії, цінний актив якої, а саме складські приміщення у м. Харків, був незаконно виведений її засновниками ще у 2012 році замість того, щоб за рахунок цього майна погасити вимоги банків-кредиторів. У лютому цього року нам вдалося витребувати це майно із чужого незаконного володіння і остаточно повернути його у власність компанії-банкрута. Тепер це майно може бути продане на аукціоні для законного погашення вимог кредиторів.

 

Процедуру повернення цього активу юристи SVP розпочали ще у 2014 році. Тоді суди відмовили у задоволенні нашого першого позову про витребування майна нібито через те, що майно внаслідок проведення перепланувань і реконструкцій змінилося, а тому законний власник, який є нашим клієнтом, більше не може претендувати на повернення активу у своє володіння. Із такою позицією у 2016 році погодився касаційний суд — тоді ще Вищий господарський суд України.

 

Однак, юристи «Селепей, Волковецький і Партнери» продовжили працювати для захисту права власності нашого клієнта і подали новий позов – вже до іншого незаконного набувача майна, який придбав цей актив унаслідок повторного перепродажу у 2018 році. Незважаючи на те, що справа була практично безнадійною, SVP вдалося переконати суддів нового Верховного Суду у помилковості позиції суддів Вищого господарського суду України щодо того ж самого питання та фактично у тому ж самому спорі. Це була перша в судовій практиці України справа, яка розглядалася Верховним Судом, у якій власник вдруге намагався витребувати той самий об’єкт у нового набувача майна після того, як суди йому відмовили у витребуванні цього ж об’єкта з володіння попереднього незаконного набувача.

 

Ми довели, що, хоча нам вже було відмовлено у позові, але сама по собі ця відмова не означала, що наш клієнт більше не є власником і не може претендувати на актив. Адже повний текст судового рішення, на перший погляд, негативного для нас, насправді вказував на те, що майно вибуло з володіння нашого клієнта незаконно. Відповідно, особа, яка купляла майно після завершення першої справи, якщо б діяла обачно і добросовісно, повинна була проаналізувати текст цього судового рішення і виявити з цього рішення інформацію про стресовість цього активу і про наші законні права на нього. Однак, наш опонент цього не зробив.

 

Довести необачність покупця майна досить складно в судовому процесі. Тому наші адвокати використали відносно новий інструмент для вітчизняного господарського процесу – постановку ряду запитань опоненту, відповіді на які лягли в основу висновку судів про його ж недобросовісність.

 

У результаті Верховний Суд зробив висновок, що майно не лише підлягає витребуванню у нашого опонента, а й підлягає витребуванню у нього саме як у недобросовісного набувача. Такий висновок може дозволити в подальшому стягнути з опонента отримані ним доходи від активу за попередні роки, які також будуть використані як додаткове джерело для погашення вимог кредиторів та зменшення боргового навантаження нашого клієнта.

 

Верховний Суд зазначив, що наш новий позов не порушує принцип обов’язковості судових рішень. На думку Верховного Суду, у цій справі адвокатами позивача було доведено наявність обставин важливого та вимушеного характеру, які дозволяють зробити виняток з принципу res judicata. Такі винятки є вкрай рідкісними для української судової практики.
Верховний Суд також погодився, що наш позивач поніс надмірний тягар, будучи змушеним захищати своє право власності 10 років. Відповідно, позов підлягав задоволенню, а справедливість була відновлена.